Кодеин Purple Drank Ишим

Але, братани, я вчора таке прикольне пригода підкидав. Закладки, бошки, марки – все було на висоті!

Так от, зранку я прокинувся з таким кіром життєвим, що аж бридко. Цілий тиждень здер від праці на одній сигареті, але цього разу вирішив змінити ситуацію. Їду на виставку мистецтв, а там буде все, що треба – море коноплі, зелья та забагато бомби. Ідея перебувати у стані відруба була просто неймовірна.

Вдягся я круто – кепка, величезні сонцезахисні окуляри та широка рубашка з написом "Наркоман комік". Так, братишка, вдягнувся, як справжній бородатий наркоман.

Прибув на виставку, і вже одразу почув, що тут буде вечірка на повну катушку. Заходжу всередину і бачу – вся толпа ще з дірками в тілі від вечірніх пригод. Тут і марки, і бошки, і закладки – краснісінько гуляють попарно. Ну, подумав я собі, треба розшевелити людей, щоб голову закружило від забави. Підійшов до локації зі сміхом і почав уліткувати незнайомців.

Один тип таки виглядав як наркоман. Одягнутий в білі штани, які зовсім не прикривали його нижню половину, та в червону рубашку з піратським черепом. Людилося, що він вмер від недостатку сонця. Але, як я зрозумів згодом, це був лише його стиль одягу.

- Вітаю, мій друже! – закричав я з усього горла. – Ти тут, щоб попарити свою голову сміхом?

Тип поковиркався та відповів:

- Привіт, мандрівнику сміху! Точно, що саме роблю. А ти? Звідки прийшов, цей аматор веселощів?

А я йому:

- Так-то тільки завітав з мого підвідомого світу. Мене звуть наркоман комік, і я всюди, де весело.

Тут наш ведучий оголосив, що починається сценка, в якій головними героями будуть мистецтво та марихуана. Щоб привернути увагу, я взяв сигарету та запалив її. Вважаю це таким своєрідним символом вибуху сміху. У руках у мене пливла гаряча кава, яку я посипав коноплею. Запаривсь вона, шо бошки летіли в розлогім сюжеті. Це був мій шоу! Усі з задоволенням дивилися.

Після вистави я зійшов з сцени і спробував закінчити свою закладку. Але тут на мене наскакує хлопець зі стайлішними та кривулями бровами.

- А як тобі наша вистава, нарко-клоуне? – кинув мені він. – Ти її зісрал на всю аудиторію!

А я засварив його:

- Що ти шеймишся, чувак? Я входив у роль наркомана коміка і робив свою справу. Це крута справа, зрозуміло?

Такі справи, братани, бувають з нашими справами. Ще наслідки бувають. Ось цей хлопець, наркодилер, гасив мені божевільну перемогу над репутацією. Просто фарбував мене в світлий колір. Щось типу: "Дивіться, як цей нарко-клоун залишився без роботи!"

Але я не здався. Пішов до нього і склав йому гортань на пішість. Недільник-то він втримався. Закинув пару фраз про те, як він хороший репродуктивний орган і може показати себе на всіх сторонах. Опинився його кайф: "О, наркоман комік, поціновує тілесні насолоди моїх вистав!". Чудово, сміх на сцені протягом 10 хвилин. А потім я відчепив його штани та попросив віншувати мені мою репутацію.

Він злагодився, і ми знову повернулися на виставку, де всі сиділи, шо відрублені та мундирні від мого шоу. Продовжили знов шеймити, але вже з іронією від наших подій. До мене йшла неприцьержена.

- Оце тобі чесний пропозицію, чуваче, – каже вона. – Ми проводимо акцію "Сміх у всіх сферах життя". Давай братимемо у тебе хороші шоу на вулиці, на території виставки. Що скажеш?

І я відповідаю:

- Зате коли я буду робити шеймить, тоді буду спати в отрубі. Давай, гарна пропозиція. Нехай сміх змінює світ.

Таким чином, я зустрів старого знайомого, який мене оцінює. Чули гарну музику, познайомилися з багатьма цікавими людьми. Дуже класно було бути на тій виставці. Адже для мене, як для наркомана коміка, це був справжній наркотик для душі.

Е-мае, бро, сегодня решил я себе безбашенно походить по музею, да вот цеплялка была - надо было перед этим закладки забрать. Жмыха, бро, нужно было жмыха маковой соломки. И так, салага, я позвонил своему ноунейму, который сводит меня к хорошим контактам.

Он мне кладет в карман несколько пептидов, сказал, что сам пользуется, и брата выручает. Ну, блин, я доверился, думаю, смахну его на ведро, если че. Всю дорогу в музей чувствую запах эйфории, анашки в крови, бро. Как же это заряжает, слов нету! Чувствую себя просто psychedelic, будто плаваю в облаках.

Ну, подходит время, захожу в музей. Бро, приколы начинаются еще до входа. Какой-то охранник начал допрос на входе, говорит, мол, ты че, армянин, еврей или инквизицию руками принимаешь? Я ему говорю, что ничего не понимаю, типа что за ахинея. Ну, блин, слава богу, что ушли от темы и пропустили меня, а то бы усекли.

Зашел внутрь, и тут передо мной открывается офигенный вид, столько работы и таланта в каждой картины. Музей, бро, это что-то особенное, можно погрузиться в мир искусства и забыть о проблемах. Я начал крутиться вокруг тех полотен, притворяюсь, что я сам великий художник. Такое эйфорическое состояние меня охватило, что я чуть не задрал ногу на одну из скульптур. Но, слава богу, все обошлось, просто немного споткнулся.

Я брожу по залам и наблюдаю, как проходят туры с группами туристов. Куча нормальных людей, а я здесь, бро, как наркоман гопник. Но я не парюсь, ведь я сегодня супермен, у меня анашка в крови!

Хожу, смотрю, и тут мне на глаза попадается картина, на которой изображена парочка в объятиях. Решил подойти, посмотреть поближе. Понял, что это необычная работа, словно автор вложил в нее частичку своей души. Я настолько погрузился в работу художника, что даже забыл, где нахожусь.

Проходит время, а я все не могу уйти от этой картины. Вижу, как около меня начали собираться люди, обсуждать, что же изображено на ней. Я подхожу ближе и говорю, что я сам встретился с автором и он рассказал мне всю историю. Обычно такого не делаю, но сегодня анашка влияет на мозг, и я на волне самоуверенности. Люди вокруг начинают слушать меня с интересом, принимают мои слова за чистую монету.

Ну а потом, бро, началось самое интересное. Я рассказываю, что некоторые шедевры, такие, как эта картина, вдохновлялись путешествиями во времени. Что-то я там наговорил про пептиды в мишках, о которых искусствоведы не знают. И прямо сейчас, здесь в этом музее, происходит что-то волшебное. Люди верят мне, бро!

Ритмичная музыка начинает звучать в голове, все вокруг меня становится размытым. Я, кажется, забыл, что я наркоман гопник, а находясь здесь, в этом музее, стал частью искусства.

Но, все хорошее когда-нибудь заканчивается. После этой эйфории, пришло время покинуть музей и вернуться в свою реальность. Понимаю, что это был всего лишь краткий период иллюзии, но зато, бро, я смог на время уйти от своих проблем и окунуться в мир искусства.

Вот такой был мой безбашенный поход в музей, заряженный анашкой и эйфорией. Люди вокруг меня верили, словно я настоящий эксперт по искусству. Теперь, вернувшись к своему наркотическому образу жизни, я надеюсь, что однажды смогу вновь посетить музей и почувствовать эту magica эйфорию вновь.